Dlaczego nasza szkoła?

Jeśli szukacie przyszłościowej i ciekawej  szkoły, oferującej możliwości rozszerzenia horyzontów i odkrycia ukrytych talentów a także poznania języka ukraińskiego oraz kultywowania tradycji swoich przodków - Nasza szkoła CZEKA NA WAS!!!

HomeSzkołaAktualnościПам’яті Остапа Лапського (Анна ВІННИЦЬКА)

Пам’яті Остапа Лапського (Анна ВІННИЦЬКА)

Охопити постать поета Остапа Лапського одним словом просто неможливо.

Тому запам’яталися слова київського поета Анатолія Дністрового, який 2010 р. у збірці книзі есе «Письмо з околиці» написав:
«Лапський передусім поет тонкого відчуття мови. Він постійно шукає семантичне розширення слова, образу, фрази. Поетична мова Лапського – це живий організм, її простір перебуває в постійних змінах, трансформаціях. Мова ніби децентрує поетове уявлення про світ, залучаючи у власний овид усе нові й нові смислові пласти». На думку А. Дністрового, О. Лапський був, є і буде одним з найбільш загадкових сучасних українських поетів, оскільки його художня мова, унікальна уява і власна неповторна інтонація являють собою таїну, яка завжди привертатиме увагу читача. Творчість таких поетів якраз і веде у глибину – до коріння.

Цими днями в Білому Борі відзначено 90-річчя з дня народження і 4-ліття від дня смерті цього видатного письменника, перекладача, літературного критика й інтелектуаліста. У Білому Борі О. Лапського пам’ятають і як свого вчителя, ментора та приятеля. Тут живе і працює колишня студентка поетова Марія Мандрик-Філь, з якою він відчував спорідненість творчих душ, завдяки якій запустив своє коріння в цьому «шевченківському» містечку.
–Я – Остапова студентка з україністики. Ми не спілкувалися 20 років, а знову зустрілися на фестивалі української культури в Сопоті, коли поет підписував свою книжку «Мій почитачу». Я тоді підійшла до нього, і ми відновили наше знайомство. Так почалася між нами велика приязнь. Ми розуміли один одного з півслова. Остап годинами читав мені свої вірші телефоном. Це були вечірньо-нічні говіння над словом і його красою. Я до сьогодні захоплююсь Остаповим словом, живу ним. Хотілось би, щоб вистачило життя, аби збагнути хоча б частину того, що він написав, – розповідає М. Мандрик-Філь.
У Білому Борі О. Лапський був два рази. Вперше туди навідався восени 2000 р. на вчительську конференцію. З цієї нагоди поет підготовив, як сам казав, метелика: «А ми той камінь все вгору та вгору з Білого Бору», у якому поміщено вірші, супроводи, а також поздоровлення для учнів, учителів і приятелів школи. Зустріч поетові, видно, так сподобалася, що через рік, тобто 2001 р., він захотів саме тут відзначати свій ювілей – 75-річчя від дня народження.
До Білого Бору О. Лапський приїздив у супроводі Мирона Кертичака, колишнього голови ОУП та проф. Василя Назарука, поета і викладача Варшавської україністики, якого Остап Лапський називав своїм імпресаріо.
Творчість О. Лапського можна вважати в українській поезії Польщі одним із найяскравіших досягнень останніх десятиліть, тому гурт живого слова «Калиновий міст» під керуванням М. Мандрик-Філь представив його поезію у п’яти мотивах: особистому, патріотичному, релігійному, політичному та білобірському, оскільки поет присвятив багато віршів окремим особам з Білого Бору. Вірші читано на фоні портрету поета, який висів у нього вдома. На ньому О. Лапському трохи понад 30 років. До Білого Бору передала його внучка. Біля портрету поета – китиця білобірського очерету, що притаманний для Полісся, звідки О. Лапський родом.
Поет народився 7 липня 1926 р. в селі Гуцьках біля Кобриня на Поліссі. Починаючи від 1945 р., він жив на території Польщі, однак ніколи його не покинула прив’язаність до України та української мови.
– Остап Лапський помер, маючи 86 років. Це великий дар від Бога дожити до такої старості, переживши дуже складне життя, – підкреслила М. Мандрик-Філь, яка нагадала, що Остапові було всього 15 років, як разом з батьками він назавжди покинув Україну.

Однак О. Лапський ніколи не покинув свою Батьківщину духовно.
Зв’язок зі своїм родом, свідомість свого українського коріння, а передусім розвинута українська тотожність – це те, що, попри молодий вік, не дозволило йому полонізуватися. – Коли маєш справу з людиною, з якої випромінює безкомпромісна постава і неймовірний темперамент, то й сам ростеш. Остап Лапський радо спілкувався з молоддю, з якою знайшов спільну мову. Між нами був справді сильний емоційний зв’язок. Поет умів бути між людьми і радіти разом з ними. Це був його великий дар, і саме це його заряджало творчою енергією, – висловлює свою думку М. Мандрик-Філь.
Знайомі поета підкреслюють, що О. Лапський завжди був молодий душею і ніколи не старався бути ориґінальним, просто він таким був. Молодим людям О. Лапський запам’ятався, насамперед, як людина з бородою та патріаршою достойністю. Нічого дивного, адже сьогодні О. Лапського називають патріархом українських поетів у Польщі. Поет, немовби Мойсей, проходжується в білому плащі, декламуючи свою поезію. Саме таким його можемо побачити в документальному фільмі Вальдемара Янди «Остап Лапський – поет невигідний», який зреалізувало краківське відділення реґіонального телебачення TVP. Уривки цього фільму представлено молоді на зустрічі, присвяченій поету.
– Я весь час відчувала, що спілкування з Остапом Лапським – це щось красиве, що зустріло мене в житті. У Білому Борі ми теж творили гарне діло – це була школа й церква, але мені постійно бракувало контакту з людьми літератури. І саме розмови з Остапом Лапським, які відбувалися декілька разів на тиждень протягом 12 років, у мені виповнили цю потребу бути близько високого слова і творчої людини. Це мене несамовито збагатило й дало почуття, що я пережила щось дуже-дуже гарне, – говорить зворушена М. Мандрик-Філь.
Яскраву літературну індивідуальність та авторитет поета помітили нарешті в Україні. За збірки поезій «Себе розшукую?!» та «Обабіч істини?!» 2007 р. поет був удостоєний найвищої літературної нагороди України – Шевченківської премії. Був також лауреатом Міжнародної премії ім. Богдана Лепкого (2003 р.). Поетична спадщина О. Лапського закривається у трьох збірках його творів, виданих «Українським архівом»: «Мій почитачу», «Обабіч істини?!» та «Себе розшукую?!», а також виданій раніше – «Деякі елегії та дещо інше». Останньої надрукованої книжки «Всупереч», у якій поміщені твори, написані у 2009 та 2010 рр., поет уже не встиг побачити. Помер Остап Лапський 20 жовтня 2012 р. у Варшаві.
До цього часу поза кордонами України лише Остап Лапський отримав Шевченківську премію, тому в Білому Борі кажуть, що Україна повинна більше поцікавитися творчістю поета. На жаль, попри те, що поета удостоєно найвищою українською літературною премією, видавничого зацікавлення його творчістю в Україні не було. Творча спадщина О. Лапського надалі чекає, щоб Україна видала оці п’ять томів поезії, щоб поет нарешті почав існувати на видавничому ринку. Жде на видання й епістолярна творчість Остапа Лапського, у тому його листи до Марії Мандрик-Філь, поета Тадея Карабовича та мовознавця, проф. Михайла Лесева.
– На мою думку, Україна повинна більше цікавитися творчістю Остапа Лапського, бо з нашого боку велику справу зробили, насамперед, Анатолій Кобеляк, Василь Назарук та Володимир Паньків, а також Мирон Кертичак і Лідія Іванюх-Співак. Саме А. Кобеляк, В. Назарук і В. Паньків підготували до друку перші три збірки, завдяки яким про О. Лапського довідалася Україна. Тому Україна повинна більш прихильно підійти до того, що діється в діаспорі, і нарешті підтримати ідею видання творів О. Лапського, а також епістолярної спадщини, – говорить М. Мандрик-Філь.
Доброю нагодою для повного видання творів видатного поета, літературознавця, перекладача, публіциста і великого патріота може стати 100-ліття з дня народження, яке невдовзі будемо відзначати. У Білому Борі в приміщеннях початкової школи тепер підготовляють музейну кімнату, яка охоплюватиме життя громади, у тому школи. Особливе місце в кімнаті пам’яті займатиме О. Лапський, великий приятель школи. Після смерті поета його внучка передала до Білого Бору деякі особисті речі поета.
– Білий Бір з вдячністю згадує поета Остапа Лапського, оскільки це були не лише високі духовні зустрічі зі словом, але так само з духом і міццю поета, яка дозволила йому вистояти на чужині і залишитися собою, – говорять вчителі.

Тому ми повинні врешті оцінити належно талант О. Лапського і докласти зусиль, щоб його збірки появилися друком. Це ж бо історія, однак історія дуже важлива не лише в контексті української поезії, але і польсько-українських відносин, адже творчість О. Лапського актуальна й сьогодні. Кредо поета в його словах: «Моя мрія: Відкинути Москву, відкинути Варшаву, і не тому, що це – Москва, а це, дивлюсь, Варшава! Хочу, щоб береза залишалася березою, а дуб щоб дубом був, а горобина горобиною! Росія щоб була Росією, Польща, як співають, Польщею, а Україна, мрію: Україною!»

Анна ВІННИЦЬКА

Фото в нашій галереї

Vinaora Visitors Counter

429347
Dzisiaj
Wczoraj
W tym tygodniu
W minionym tygodniu
W tym miesiącu
W tamtym miesiącu
Razem
291
358
1925
425389
6026
10626
429347

Your IP: 54.92.160.119
Server Time: 2018-10-19 17:52:39

Szybki kontakt

I Liceum Ogólnokształcące 

Sekretariat      - 94 36 70 162

Fax                -  94 36 70 163

Kier. Internatu -  94 37 39 084

Pokój naucz.    - 94 37 39 531

Zespół Szkół Nr 2 w Białym Borze

Tel/fax   94 37 39 026

 email: Ten adres pocztowy jest chroniony przed spamowaniem. Aby go zobaczyć, konieczne jest włączenie w przeglądarce obsługi JavaScript.

www.liceum-bialybor.eu

Who's Online

Odwiedza nas 16 gości oraz 0 użytkowników.

Witrohon

Poznaj nasz zespół taneczny "WITROHON"

Więcej...

Kalynowyj Mist

Grupa poetycko - teatralna "Kałynowyj Mist"

Więcej...

Dżereło

Chór "Dżereło" (dawniej: Prolisky)

Więcej...

Free business joomla templates